Останній місяць великі українські бізнеси та банки знаходяться в стані постійних суперечок. Одна сторона конфлікту вважає тарифи за обслуговування безготівкових платежів завеликою, а інша погрожує іншими великими тарифами у випадку зниження комісій за еквайринг.
Обидві сторони апелюють зручними для них дослідженнями, а реальна перспектива залишається невідомою. Масла у вогонь підливають політики, обіцяючи населенню економію на комісіях. Банки ж навпаки обіцяють, що безкоштовні платіжні картки скоро зникнуть з ринку, якщо ідея регулювання комісій втілиться у життя.
Раніше ми розповідали, чи може бути ефективною державна регуляція комісій за еквайринг та інтерчендж. Сьогодні ми зачепимо практичний аспект цього питання.
«Український капітал» розповість, скільки банки отримують від еквайрингу, скільки вони втратять від зменшення комісій та що вони обіцяють зробити платним у такому випадку.
Про що йде мова?
Процес безготівкової оплати набагато складніший за просту передачу продавцю готівки. В цьому процесі беруть участь складні системи, пристрої, програми, банки, платіжні системи. Цей процес розробляли, будували та зараз обслуговують безліч учасників, робота яких, зрозуміло, має оплачуватися. Для цього були створена комісія за еквайринг та інтерчендж.
З еквайрингом все більш-менш очевидно: продавець сплачує певну комісію за те, що банк-еквайр обслуговує його безготівкові платежі. В Україні це в середньому 2% для фізичних магазинів та близько 2,5-3% для інтернет-магазинів, які не користуються сторонніми сервісами, а також повністю обслуговуються в банку-еквайру.
В комісії за еквайринг прихована друга комісія, про яку йде мова в цих суперечках — інтерчендж. Його ще називають взаємообмінним збором або міжбанківською комісією. Якщо спростити, то це фактична ціна карткової транзакції. Якщо складніше, то це комісія, яку віднімає від суми банк-емітент під час переказу коштів банку-еквайру.
Інтерчейндж відрізняються в різних країнах та різних платіжних системах. Його можна класифікувати за трьома головними ознаками: як здійснювався платіж (особисто, телефоном чи онлайн тощо), за типом картки (кредитна, дебетова, бізнес тощо), та отримувачем платежу (бізнес, держава, авто/нерухомість тощо). Ось приклад лише частини чинної таблиці інтерченджу Mastercard в Україні.
Щодо того, як виглядають комісії за еквайринг:
| Назва установи | Комісія за еквайринг |
| «ПриватБанк» | 2% + 400 грн/місяць |
| «Райффайзен Банк Аваль» | 2% + 400 грн/місяць |
| «Таскомбанк» | 2% + 400 грн/місяць |
| «А-банк» | 2% + 400 грн/місяць |
| «ПУМБ» | 2% + 300грн/місяць |
| «Альфа-Банк» | 2% + 300 грн/місяць |
| «Банк Південний» | 2% (мінімум 2 грн) + 300 грн/місяць |
| «Укргазбанк» | 1,95-2,10% + 100-300 грн/місяць |
| «Укрексімбанк» | 1-3% + 500 грн/місяць |
| «Укрсиббанк» | 1-3% + 500 грн/місяць |
Як вже зазначалося, в ці комісії вже «вшитий» інтерчейндж. Наші банки використовують здебільшого диференційоване ціноутворення (tiered pricing). У світі банки також використовують ціноутворення інтерчендж+ (interchange plus) — коли банки як ціну еквайрингу встановлюють, наприклад, «інтерчендж+0,5%».
Як виглядають ці комісії на практиці?
В Україні цей поділ, як ми розповідали раніше, в середньому відбувається так: від 2% комісії приблизно 0,6% отримує в банк-еквайр, а 1,4% — інтерчендж, отримує банк-емітент. Також банки виплачують платіжним системам по 0,1%. Щоб зрозуміти цей процес з усіх боків варто змоделювати ситуацію.
Покупець, який сплачує в магазині товару на 300 грн, оплачує їх своєю карткою. Він надає дані про свою картку POS-терміналу та, можливо, підтверджує особистість. Тоді йому в інтернет-банкінгу приходить сповіщення про списання 300 грн — для покупця не існує додаткових комісій (якщо він використовує бонусні, кредитні кошти тощо).
Продавець, який отримує оплату за свій товар на 300 грн, проводить їх за допомогою POS-терміналу банку-еквайру. Останньому він сплачує 2% від операції — 6 грн, та деякі банки беруть кошти за обслуговування та оренду обладнання, якщо покупець не купив POS-термінал. В кінці робочого дня на рахунок продавця в банку приходять 294 грн.
Банк-емітент, який проводить цю операцію для покупця та перераховує банку-еквайру суму транзакції без інтерченджу. В нашому випадку інтерчейндж становить 1,4%, з яких 1,3% емітент залишає собі — 3,9 грн. Чому не 1,4%? Бо 0,1% він сплачує платіжній системі, але про це згодом.
Банк-еквайр, який проводить цю операцію зі сторони продавця, отримує 2% комісії за еквайринг від продавця — 6 грн, та суму транзакції без інтеренджу — 295,8 грн. У фіналі еквайр перераховує на рахунок продавця суму транзакції та у нього залишається всього 1,5 грн — 0,5% від суми (0,1% він також сплачує платіжній системі). Звісно, він також може отримувати окремі кошти від продавця за обслуговування та оренду.
Платіжні системи, які обслуговують всіх, отримують свою частину за проведення перерахунків банка-емітента та банка-еквайра. В нашому випадку платіжні системи, які обслуговувала ці транзакції, отримують по 0,1% від банків — 0,6 грн або кожна по 30 копійок.
Чому та як хочуть змінити ці комісії?
Загалом йде мова про регуляцію цього ринку та зниження комісій до рівня, близького до європейського. В Європі з 2015 року проходить трансформація: тоді регулятор запропонував граничний розмір інтерченджу в 0,2% для дебетових карт та 0,3% — для кредитних.
До речі, про обмеження комісій за еквайринг в цій ініціативі ЄС немає мови — там банки вільні в утворенні цієї комісії. У нас же “умовний” бізнес хоче, щоб держава регулювала і цей аспект.
У другому читанні законопроєкту «Про платіжні послуги», який був прийнятий парламентом в першому читанні у лютому, планується додати такі обмеження. Під час одного із засідань фінансового комітету були запропоновані такі зміни: обмежити інтерчейндж 0,5%, а еквайринг — 1%.
Там, схоже, навіть визнали європейську проблему регуляції цього ринку. Річ у тому, що дослідження не показали зниження цін у продавців після зниження інтерченджу. Серед опитуваних підприємств були такі, хто зазначив про зниження цін, але жоден з опитуваних не зміг показати реальний приклад зниження цін на товари. Тому в фінкомітеті вирішили законодавчо закріпити «кешбек» у 1%.
За моделлю, яку ми створювали раніше, покупець як і раніше сплачуватиме 300 грн, але 1% — 3 грн буде надходити йому назад на картку. Магазин як платив 2% комісії еквайрингу, так і платитиме. Для нього плюс у тому, що, нібито, через фактичне зменшення ціни товару для покупця попит має збільшитися, хоча звучить це як “гола теорія”.
Зі свого боку банк-емітент та банк-еквайр зменшать прибутки від електронних платежів: перший особливо. Раніше вони мали 1,3% та 0,5%, а в разі такого регулювання будуть отримувати приблизно по 0,4%. Про обмеження комісій платіжних систем на фінкомітеті мови не йшло.
Скільки втратять доходів банки та економитиме споживач?
Якщо коротко, найбільше втратять емітенти карток — їх комісію планують знизити в три рази: з 1,3% до 0,4%. Комісія еквайрів, яку вони залишатимуть собі, скоротиться не так сильно — з 0,5% до 0,4%. Платіжні системи отримуватимуть стільки ж. Але скільки це на практиці?
За даними Нацбанку, у 2020 році за допомогою POS-терміналів пройшли оплати на 595,1 млрд грн. Якщо вираховувати за показниками в попередній моделі, то підприємці сплатили 2% комісій за еквайринг 11,9 млрд грн. З цих грошей банки-емітенти заробили найбільше — 7,7 млрд грн, банки-еквайри — майже 3 млрд грн, а платіжним системам дісталося близько 1,2 млрд грн.
Якщо комісія за еквайринг торік становила б не класичні 2%, а запропонований на фінкомітеті 1%, доходи банків скоротилися загалом вдвічі, але не рівномірно.
Дохід банків-емітентів від інтерчейнджу впав би з 7,7 млрд до 2,4 млрд грн. Банки еквайри втратили б менше — їх дохід гіпотетично скоротився б з майже 3 млрд до аналогічних 2,4 млрд грн. Дохід платіжних систем залишається без змін.
Щодо споживачів, то середня місячна економія кожного покупця складала б 22,5 грн. У 2020-му в Україні, за іншими даними НБУ, було відкрито 73,4 млн платіжних карток — на кожного українця припадає в середньому 1,8 картки. З випущених карток лише 55% активних — 40,4 млн штук.
Враховуючи статистику середньої кількості карток на українця, можна сказати, що в Україні знаходиться близько 22,4 млн активних банківських клієнтів. У такому випадку кожен з українців, які користуються банківськими картками, з новими правилами зекономив би за минулий рік майже 6 млрд грн — по 270 грн на кожного.
Які нові тарифи обіцяють банки в разі зменшення комісій?
Очевидно, що банки не були б задоволені тим, що у них просто відняли дохід. Не ринкове зниження цих комісій мало б значні негативні наслідки для банків: недоотримання 6 млрд грн доходу у 2020 році — це мінус 14,5% від прибутку, який торік отримали українські банки.
Тому українські фінансисти почали розповідати, наскільки погано стане жити споживачам їх послуг. Здебільшого зі сторони банків звучать раціональні аргументи щодо шкідливості штучного регулювання ринку еквайрингу. Однак, є і такі банки, які за економію користувачів у 22,5 грн в місяць обіцяють додаткових послуг на сотні гривень.
Лідером за кількістю погроз серед всіх банків та яскравим прикладом став «ПриватБанк» — він є найбільшим емітентом та еквайром в Україні та, відповідно, втратить від зниження комісій найбільше. В разі незазначеного зменшення комісій там пообіцяли падіння дивідендів в держбюджет, скорочення обсягу безготівкових операцій та зменшення надходжень від податків.
Щодо споживачів державний «ПриватБанк» також не забув. У банку прогнозують, що ціни на споживчі товари не зменшаться. Насправді ж, у разі прийняття моделі зниження комісій фінкомітету, ціни для безготівкового розрахунку дійсно впадуть на розмір «кешбеку» — 1%. Звичайно, що цей 1% може перейти до інших нерегульованих банківських тарифів.
Також там обіцяють відключити Apple Pay та Google Pay через певні «високі тарифи та комісії». Згодом в банку уточнили, що мова йде не про повне відключення послуг, а лише «як безкоштовних». Та й питання викликають «високі тарифи та комісії» сервісів — в Apple Pay це максимум 0,05-0,15%, а Google Pay взагалі не бере комісію.
Чому це дійсно схоже на погрози?
Стадію заперечення та гніву в банківській сфері вже пройшли, навіть вже шукався компроміс. Неможливо пропонувати свої умови до того, поки не була показана сильна позиція в цьому питанні.
Три найбільші банки-еквайри в Україні — «ПриватБанк», «Ощадбанк» та «Райффайзен Банк Аваль» домовились про поступове зниження комісії інтерчейндж. Їх запропоновані показники збігаються з Меморандумом Незалежної Асоціації Банків України.
Щороку найбільші емітенти пропонують зменшення комісії за інтерчейндж з 1,2% у 2021 році, до 1% та 0,9% у 2022 та 2023 роках. Варто згадати, що комісія за інтерчейндж — це та, яку отримує банк-емітент. Третього найбільшого емітента — «Універсал Банку» (перші два, знову ж таки, «ПриватБанк» і «Ощадбанк») не запросили до обговорення обмеження його комісії.
За таке зниження банки дають три вимоги:
- впровадити регулювання здійснення платежів у безготівковій формі між компаніями й державою з одного боку та громадянами з іншого,
- скасувати обов’язково безкоштовні зарплатні та соціальні картки;
- знизити обмеження в 50 тис. грн готівкових розрахунків у торгівельних мережах.
Служба Безпеки України теж вирішила долучитися до дебатів: назвала монопольне становище Visa та Mastercard «загрозою національної безпеки країни». Однак, там випадково чи спеціально переплутали комісії за еквайринг та інтерчендж: порівняли український 2-відсотковий еквайринг та європейський 0,3-відсотковий інтерчейндж.
Частина правди в тезах СБУ є: Visa та Mastercard дійсно займають більшу частину ринку в Україні та встановлюють у нас інтерчейдж. Однак, вони досягли цього ринково і схожа ситуація спостерігається на ринках багатьох країн, що розвиваються.
Що це означає?
Загалом, у повне зникнення безкоштовних платіжних карток повірити важко. Банки ведуть дебати, протистоять тиску та сформулювали пропозицію, до якої, начебто, опоненти мають поставитися прихильно.
Річ у тому, що в Україні десятки банків, які борються не лише за заробітки на комісіях, а й за кількість залишків на рахунках. Цю ліквідність вони потім використовують для заробітків на процентах, розміщуючи кошти на депозитних сертифікатах НБУ. Це власне підтверджується перманентними кешбеками окремих банків.
З іншого боку, очевидно, що рядовий споживач навряд чи щось отримує від цієї суперечки. Якщо він навіть отримає гарантований 1% кешбеку, його скоріше за все очікує неминуче зростання цін на той самий відсоток вже на рівні рітейлера.
Державне регулювання економіки необхідно для розв’язання найважливіших та глобальних проблем. Втручання держави у сферу, яка на відміну від багатьох інших працювала добре й до регуляції, навряд чи буде ефективним.
Для пергляду та публікації увійдіть / зарееструйтесь