Нестрашний суд: в чому звинуватили Жеваго у Лондоні та як він уникнув всесвітньої заморозки

На початку грудня у судовому реєстрі з’явилося рішення у справі 761/45721/16-ц, де від ліквідованого у 2015 банку «Фінанси та кредит» вимагали повернути депозит у більш ніж 700 тисяч гривень. Перші дві інстанції погодилися, що кошти потрібно відшкодувати, але Велика Палата Верховного Суду скасувала їхні рішення. На думку суддів найвищої інстанції, вкладники збанкрутілих банків взагалі не мають позиватися проти колишніх власників та менеджменту за відшкодуванням. 

Хоча через їхні дії банк «впав», на думку Верховного суду вкладник має пред’являти претензії до Фонду гарантування вкладів. Саме він керує банком після ліквідації він відповідальний за процес відшкодування усіх заборгованостей кредиторам банку, не зважаючи на те в якому стані до нього потрапив банк. Але для вкладників це погані новини — тому що порядку оскарження дій уповноважених осіб ФГВФО немає.

Детальніше про рішення — у матеріалі «Українського капіталу». 

Яка фабула справи 

У червні 2014 року клієнт банку поклав на депозит 800 тисяч гривень під 24,50 % річних. Строк депозиту — 3 місяці, із з 25 червня по 25 вересня 2014 року, але потім він був пролонгований до 25 вересня 2015. Через якийсь час цей клієнт помер.  

20 березня 2015 року нотаріус видав його спадкоємиці (позивачці) свідоцтво про право на спадщину, яка залишилася після померлого вкладника банку. Серед іншого, вона мала отримати суму грошового вкладу з усіма додатковими виплатами. 

17 вересня 2015 Національний банк визнав банк «Фінанси та кредит» неплатоспроможним, 18 грудня цього ж року прийняв рішення про ліквідацію банку та відкликання ліцензії. 

28 січня 2016 року позивачці виплачена гарантована сума відшкодування — 200 тисяч гривень, але сума вкладу родича із нарахованими процентами залишилася невиплаченою. На той момент вона становила 710 823,04 грн.

Тому спадкоємиця вкладу вирішила подати позов до Костянтина Жеваго, одного із власників істотної участі в банку. На думку позивачки, Жеваго несе відповідальність через банкрутство банку, тому має відшкодувати шкоду через втрачені кошти депозиту. 

Спершу суди першої та другої інстанції задовольнили позов, зобов’язавши банк виплатити заборговану суму. Але адвокати банку не здавалися, і дійшли аж до Великої Палати Верховного суду — найвищого судового органу.  

Верховний суд відмовив у відшкодуванні вкладу позивачці. 

Які аргументи Верховного суду

Існувала юридична особа — банк «Фінанси та кредит». Він став неплатоспроможним за постановою НБУ і його передали Фонду гарантування вкладів. Під час цього процесу із банку звільняється весь персонал і його керівники, а Фонду повністю передаються функції всіх органів управління та контролю. 

Це включає загальні збори, наглядову раду, правління, ревізійну комісію та аудит. Коли банк опиняється під контролем ФГВФО, він може вчиняти будь-які дії та приймати рішення, подавати позови до суду, позиватися щодо відшкодування завданої шкоди. Закон навіть зобов’язує Фонд зробити останнє від імені банку.  

Якщо Фонд гарантування робить будь-що для задоволення вимог вкладників банку — для повернення кредитів, стягнення процентів, відшкодування збитків — він реалізує інтерес вкладників та кредиторів, аби їхні кредити та депозити вище суми гарантованого відшкодування були повернуті. 

Але при цьому шкоду через банкрутство банку завдано не вкладникам, а юридичній особі — банку. Вкладників та кредиторів не можна розглядати як таких, кому заподіяно шкоду. Після того, як банк став банкрутом, вони мають звертатися до Фонду гарантування вкладів. Фонд від імені банку має повернути їм кредити. 

Пов’язані із банком особи чи власники істотної участі на цьому моменті історії уже ні до чого — банком уже керує ФГВФО. І хоча дії колишніх власників могли довести банк до банкрутства, їхні дії не вчинили впливу на персонально вкладників та кредиторів. Коли банк діяв, ним управляли одні люди, коли він збанкрутував — банком управляє Фонд гарантування. Тоді і позиватися на колишній контролерів та власників немає сенсу. 

«У нас юридична особа відділена від її засновників. Це класичний підхід, очікувати іншого доволі складно. У нашій юрисдикції виграти таку справу і «дістати» власника важко. Я взагалі здивований рішеннями першої інстанції, що вони ухвалили стягнути кошти», — каже Роман Сабодаш, адвокат. 

Вкладникам збанкрутілих банків потрібно скаржитися до Фонду гарантування, а не позиватися на колишніх власників

Верховний суд визнає, що ця справа оголила прогалину в законі. Якщо вкладник не може отримати свої кошти вище гарантованої суми, йому/їй потрібно скаржитися не на банк, і не на колишніх власників чи менеджерів, а на уповноважених осіб Фонду гарантування. Адже вони керують ліквідованим банком. 

Варто зауважити, що така аргументація є відвертим формалізмом, оскільки часто до Фонду гарантування вкладів потрапляють банки фактично без активів.

При цьому у законі не встановлено, як скаржитися на дії чи бездіяльність Фонду вкладникам або кредиторам. Суд пропонує внести потрібні зміни в Цивільний кодекс, щоб дії чи бездіяльність ФГВФО можна було б оскаржити в господарському суді.  

У рішенні Великої палати судді визнають, що менеджери та власники банку несуть відповідальність за те, що довели його до банкрутства. Там також морально підтримують вкладників, адже вони постраждали від банкрутства банку.

Але Верховний суд також відстоює позицію, щоб усі дотримувалися процедури повернення коштів вкладників. 

«Після того, як банк впав, процедура така: спершу ФГВФО задовольняє вимоги кредиторів із тих активів банку, які є. Потім у судовому порядку стягує з власників кошти і розподіляє їх у рівній кількості між вкладниками за черговістю.

Якщо вкладники почнуть окремо позиватися на менеджмент та акціонерів, і будуть позитивні рішення суду до їхньої черги, це порушить чергу як таку. І буде несправедливо щодо тих, хто позов не подавав», — каже Роман Сабодаш. 

Читайте також: Маленький банк, великі проблеми: чому рішення суду по банку «Укоопспілка» може спричинити серйозні проблеми для власників збанкрутілих банків