Маленький банк, великі проблеми: чому рішення суду по банку «Укоопспілка» може спричинити серйозні проблеми для власників збанкрутілих банків

14 колишніх управлінців банку «Укоопспілка» мають відшкодувати 76 млн грн шкоди кредиторам — таке рішення Велика Палата Верховного Суду ухвалила 25 травня. Його повний текст опублікували тільки 13 липня.

Це перше в історії України рішення суду, коли посадові особи банку будуть притягнуті до матеріальної відповідальності. Воно запустить розгляд по суті в судах інших 36 справ, де ФГВФО також позивається до пов’язаних осіб ліквідованих банків щодо відшкодування шкоди кредиторам.

Як справа маленького збанкрутілого банку стала прецедентом та що змінить рішення ВС, з’ясував «Український капітал».

Банк «Укоопспілка» визнали неплатоспроможним у січні 2015. Фінустанова належала належав «Центральній спілці споживчих товариств України». Щоправда, типово для тих часів банк перед банкрутством змінив власників на «інших акціонерів», згідно з даними НБУ. Через його невеликий розмір мало хто згадував про нього після збанкрутування. 

Типово також те, що при балансовій вартості активів 597 млн грн, їх оціночна вартість становила більш ніж у 18 разів менше — всього 33 млн грн.

Після встановлення подібних фактів, Фонд гарантування подав позов про відшкодування шкоди кредиторам банку. Після баталій у першій та апеляційних інстанціях справа дійшла аж до Великої Палати Верховного Суду. Це спеціальний орган із 21 суддів, де колегіально приймають рішення про найскладніші справи. Правові позиції Палати «формують практику» — тобто тлумачать іншим судам по всій Україні, як потрібно діяти в схожих справах. 

Що пред’явив Фонд гарантування вкладів

22 січня 2015-го НБУ визнав «АБ «Укоопспілка» неплатоспроможним, того ж дня Фонд гарантування ввів тимчасову адміністрацію та призначив уповноважену особу Фонду в банку. Підставою для оголошення банку неплатоспроможним стало те, що він не розробив плану фінансового оздоровлення установи, а до цього ― подавав недостовірну звітність по балансу, не виконав нормативи та не відображав не виконаних у строк вимог клієнтів.

Через три місяці, 23 квітня 2015-го, Фонд гарантування прийняв рішення про початок ліквідації банку. Під час процедури ліквідації ФГВФО встановив, що розмір зобов’язань згідно з реєстром акцептованих вимог кредиторів ― більше ніж 109,5 млн грн, коли ринкова вартість ліквідаційної маси склала понад 33 млн грн.

*Акцептовані вимоги кредиторів — це вимоги вкладників повернути кошти, які зберігалися в банку з відкликаною ліцензією. Сума акцептованих вимог — вище гарантованої суми у 200 тисяч грн. Цю суму ФГВФО не платить зі свого бюджету. Кредитори подають свої вимоги до банку, фонд їх акцептує та додає у спеціальний реєстр, а потім вони гасяться по черговості погашення. 

Для покриття вимог кредиторів банку потрібно було ще більш як 76 млн грн. Цю недостачу ФГВФО хоче стягнути з пов’язаних із банком осіб та включити її до ліквідаційної маси банку. 

У банку могли бути кошти для погашення акцентованих вимог кредиторів, якби його керівництво не вирішило їх витратити на сміттєві цінні папери. За рік до банкрутства, впродовж 2014-го керівництво банку вирішувало декілька разів придбати облігації двох товариств ― ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» та ТОВ «Капітал експрес».

Загальна сума ― більше ніж 319 млн грн, що становило близько 60% від всіх активів банку. У процесі ліквідації виявилося, що ринкова ціна облігацій у 106 мільйонів разів менша за документальну. Вони реально коштували всього 3 грн, тобто фактично вони не коштували нічого. 

Окрім сміттєвих цінних паперів, майже 200 млн за балансом склали кредити юридичним особам, ринкова вартість яких ледве перевищила 5 млн грн. 

Головна претензія Фонду гарантування в суді ― дії із придбанням облігацій призвели до банкрутства «Укоопспілки» та виведенню коштів з банку. Придбані цінні папери мали нульову вартість, а підприємства-емітенти — ознаки фіктивних. Компанії-емітенти, за словами ФГВФО, були пов’язаними між собою та власниками банку. 

Вони не мали офісу, основних чи орендованих засобів, декларували відсутність доходу\мінімальний прибуток та не здійснювали основної діяльності. З працівників фірми зазначався лише директор. Активи емітентів майже повністю складались з інвестицій у цінні папери інших компаній, які так само мали ознаки фіктивності, заявив Фонд.

Під час ліквідації Фонд затвердив реальну ліквідаційну масу банку та склав реєстр акцептованих вимог кредиторів ― для їхнього покриття не вистачало майже 77 млн грн. Цю суму і попросили через суд стягнути солідарно з відповідачів ― відшкодувати шкоду кредиторам банку.

Це мають зробити 14 осіб:

  • голова правління;
  • двоє голів спостережних рад;
  • 2 заступники;
  • 4 члени правління (у тому числі головний бухгалтер);
  • 5 членів спостережної ради.

До початку судової тяганини, Фонд звертався до них для відшкодування шкоди, але його прохання проігнорували. 

Як захищалася Укоопспілка

Аргументи управлінців «Укоопспілки» у відповіді на позов ФГВФО виглядають частково формальними. Їх можна узагальнити так:

  • Фонд не надав доказів спільних протиправних дій менеджменту банку, щоб вимагати солідарної відповідальності;
  • цивільне правопорушення — нанесення шкоди особою, не доведене. У цьому випадку Фонд начебто не довів 4 складові правопорушення: не доведено розмір шкоди, вину осіб-відповідачів, протиправну поведінку та причинно-наслідковий зв`язок між діями і визначеною сумою шкоди; 
  • лише сам факт купівлі облігацій не означає, що гроші з банку вивели. Ці правочини мали б визнати нікчемними, але Фонд цього не зробив;
  • мало доказів, що емітенти — фіктивні підприємства;

Також вони заявляли, що Фонд помилково посилається на законодавство, яке не існувало на час діяльності відповідачів. Фонд посилався на ч. 5 і ч. 6 ст. 58 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», за якою хотіли притягнути відповідачів до відповідальності. На час роботи осіб ч. 6 не було, а ч. 5 мала іншу редакцію. Оскільки закон зворотньої дії немає, заявляв захист, то і притягувати ні за що.  

Інший аргумент захисту: у 2014, до визнання «Укоопспілки» неплатоспроможним, у банку працював куратор НБУ. Він бачив операції із купівлі облігації ТОВок, але не скасував їх. Отже, він їх погодив та правопорушення у купівлі облігації немає. 

Що вирішив Верховний Суд

Велика Палата Верховного Суду частково задовольнила позов Фонду гарантування. Вона також роз’яснила ряд правових позицій, які будуть допомагати судам виносити рішення у схожих справах. 

ВС проаналізував аргумент про недоведеність шкоди. Окрім наведених чотирьох складових правопорушення, суд звернув увагу на так звану «презумпцію вини» у деліктних зобов’язаннях. 

*Деліктні зобов’язання — недоговірний обов’язок порушника відшкодувати шкоду, адже він порушив загальне правило не нашкодити іншим. Потерпілий при цьому має право вимагати відшкодувати шкоду, хоча це не прописано жодним  договором. 

Презумпція вини означає, що порушник винний, доки не доведе протилежне. У випадку справи «Укоопспілки», відповідачі у справі повинні були довести, що їхні дії були обґрунтовані та мали сенс, але вони цього не зробили. Вони вказували, що ФГВФО не довів неправомірність покупки облігацій, але не пояснили економічну вигоду від купівлі цих паперів. 

Суд пояснив: є рішення у 2014 році вкластися в облігації зі строком погашення у 2019 році. Більше ніж 319 млн грн готівки — високоліквідного активу, вклали в актив з меншою ліквідністю, витративши на це майже 60% активів банку. 

Як це могло запобігти неплатоспроможності банку у січні 2015 року ― відповідачі не пояснили. Цінні папери, каже суд, можна було б продати до настання неплатоспроможності.

Для суду також важило те, що управлінці «Укоопспілки» не спростували доводів НБУ та ФГВФО про неплатоспроможність. Вони також не пояснили, як могли відновити ліквідність банку, чи очікували інших грошових надходжень взагалі та чи планували хоч щось для виправлення ситуації. 

Суд відхилив аргумент про те, що відповідачів можна звільнити від відповідальності через присутність представника НБУ. Хоча куратор НБУ взагалі не прозвітував про операції банку, саме управління банку ухвалило рішення купити цінні папери. Також відхилено аргумент, що Фонд гарантування мав обов’язково визнати правочини нікчемними. Навіть якби Фонд визнав правочини нікчемними, це ніяк би не вплинуло на загальну вартість ліквідаційної маси та виправлення шкоди.

«Дуже багато спільного в тих справах стосовно правозастосування законодавства. Обов’язок доведення потерпілою стороною вини заподіювача шкоди. Відповідайте за свої дії, а не за дії, скажімо, куратора НБУ чи Фонду.

Далі — об’єднання декількох вимог в одній позовній заяві. Деякі судді вважали, що кожен повинен відповідати тільки за ті операції, які він «підписав». Однак Велика Палата розказала, що виведення активів з банку — це була системна робота керівників банку. Кожний своїм рішенням по своїй окремій операції, а отже — усі разом, вони були учасниками цієї системи. Не треба було підписувати рішення, за якими були виведені активи банку», — пояснив заступник директора-розпорядника ФГВФО Віктор Новіков. 

Зсунути з мертвої точки

Рішення Верховного суду зсуне з мертвої точки 36 справ про відшкодування шкоди пов’язаними особами банку, які Фонд призупинив через розгляд справи «Укоопспілки». Вони розкидані по різних судах різних інстанцій та почали розглядатися з 2017 або пізніше. Камінь спотикання — визначення строку позовної давності. Тобто, коли Фонд гарантування має подати до суду:

  • з моменту виявлення операцій та осіб, які заподіяли шкоду банку;
  • з моменту встановлення розміру шкоди; 
  • з моменту завершення ліквідаційної процедури та складання ліквідаційного балансу.

Від цього залежало розуміння, чи вчасно Фонд взагалі подав до суду і чи зможе тоді стягнути кошти з управлінців банку. Так рішення про малесенький банк раптом стало стосуватися інших справ, де Фонд позивається проти колишніх пов’язаних осіб. 

«Були різні рішення судів, які визначали початок терміну позовної давності. Як від отримання акту формування ліквідмаси і її різниці з кредиторськими вимогами, так і після завершення ліквідаційної процедури, коли вже підбивався ліквідаційний баланс в банку і з’явилися цифри фактичної недостатності коштів для задоволення вимог кредиторів.

Наші опоненти вважали, що строк позовної давності взагалі починається з введення тимчасової адміністрації, а деякі ― ще до передачі банку у Фонд гарантування вкладів», — додає заступник директора-розпорядника ФГВФО Віктор Новіков. 

Велика Патала відповіла на це питання. Перебіг позовної давності розпочинається з дня затвердження реальної ліквідаційної маси банку і встановлення розміру вимог кредиторів, які не можна покрити реальними активами. Затвердили останній із двох документів ― відлік пішов. 

«У справі, що розглядається, суди встановили, що реєстр акцептованих вимог кредиторів банку було затверджено рішенням виконавчої дирекції

Фонду від 20 липня 2015 року № 168/15 (зміни були внесені згідно з рішенням Фонду від 29 травня 2018 року № 1494), а оціночна (ринкова) вартість

ліквідаційної маси банку затверджена рішенням виконавчої дирекції Фонду від 17 серпня 2015 року № 196/15 (рішенням виконавчої дирекції Фонду

№ 1745 від 21 червня 2018 року були внесені зміни). Таким чином, перебіг позовної давності розпочався 18 серпня 2015 року, а закінчився 17 серпня

2018 року. Позов подано Фондом 17 серпня 2018 року, тобто у межах позовної давності», — аргументував Верховний Суд.

Що тепер? 

Зараз усі сторони «переварюють» рішення суду. Хоча воно остаточне та оскарженню не підлягає, у захисту може теоретично бути можливість подати позов до Європейського суду з прав людини. 

Чи дійсно кредитори отримають відшкодування від уже ліквідованих банків – це питання задають собі опитані ucap.io юристи. У самому Фонді пояснюють, що стягувати кошти вони будуть через процедуру виконавчого провадження. 

«Оскільки шкода відшкодовується солідарно, то будуть накази на кожну особу в повній сумі. Далі державний або приватний виконавець буде стягувати кошти. Головне — задовольнити вимоги в цілому. Він може хоч з одного стягнути, якщо там є кошти, 75 млн, хоч по 100 грн з кожного — це вже залежить від того, які активи він знайде та арештує», — пояснив заступник директора-розпорядника ФГВФО Віктор Новіков.  

Інший цікавий момент: Велика Палата Верховного Суду взяла на розгляд справу «Укоопспілки», хоча її про це не просили. Суди першої та апеляційної інстанцій спершу відмовили у задоволенні позовів ФГВФО.

Фонд направив касаційну скаргу у Верховний Суд, аби скасувати попередні рішення та направити на новий розгляд до місцевого суду першої інстанції. Аж раптом ВС вирішив направити це на Велику Палату Верховного Суду. Такі ініціативи у Верховному Суді трапляються або рідко, або ніколи, за коментарями опитаних ucap.io юристів. 

Фонд гарантування тим часом розглядає можливість подання додаткових позовів щодо стягнення шкоди із менеджменту «Укоопспілки». Коли позов подавали кілька років назад, ймовірна нестача майна складала 76 млн грн. Зараз, коли Фонд склав остаточний ліквідаційний баланс, незадоволеними залишаються вимоги кредиторів на суму близько 95 млн грн. Залишкові 20 млн вимог кредиторів потрібно також погасити.

Фонд також готується до зміни тактики захисту опонентів в інших справах. Там сподіваються, що рішення Великої Палати стимулюватиме колишніх управлінців неплатоспроможних банків залучати власників, які давали їм вказівки. 

Можливо, вони розкриють карти, хто примушував їх виводити з банку активи та кошти. Загалом це рішення може стати неприємним для банкірів та власників банків, які були учасниками по виведенню сотень мільярдів гривень під час «банкопаду» та стали бенефіціарами минулої кризи.