Мікрокредитування — найбільш ризиковане і водночас дохідне кредитування для найвразливіших верств населення. За даними НБУ, український ринок кредитування налічує 755 компаній станом на кінець II кварталу 2021. Якщо віддалитися від дискусій фінансових експертів у вузьких колах, про ринок мікрокредитування майже немає незалежних досліджень.
Нещодавно агентство USAID опублікувало документ, де досліджувало ринок до ухвалення змін до закону «Про споживче кредитування» і після. «Український капітал» підготував основні висновки з дослідження та обговорив його з експертами.
«Профіль умовного клієнта мікрокредитних установ можна охарактеризувати так: самотній чоловік до 35 років, часто із сумнівними доходами, якому потрібні кошти на купівлю телефона», — каже Михайло Демків, фінансовий експерт ICU.
Середній термін життя такого кредиту — від двох тижнів, значно менший за банківські споживчі кредити в середньому на 14 місяців, додає експерт. При цьому ставки за такими кредитами будуть далеко від рівня облікової ставки НБУ.
Враховуючи тривалу відсутність адекватного регулювання, мікрокредитні установи стали причиною «боргової ями» для їх клієнтів. Кредити видають потенційно неплатоспроможним позичальникам. Щойно вони перестають виплачувати їх, ставки злітають, нараховуються штрафи та пені, а потім кредити можуть продаватися колекторам і ті «кошмарять» позичальників без поваги до гідності та особистого простору.
Мікрокредитні організації в Україні також приховували реальну річну процентну ставку (РРПС), яка враховує геть усі витрати споживачів за кредитом. Це включає прямі витрати — комісії та процентну ставку, та непрямі — страхові платежі та супутні витрати.
З 8 січня 2021 року кредитодавці, що надають мікрокредити, зобов’язані розраховувати РРПС та вказувати їх у договорах та рекламі. НБУ розробив нову методику розрахунку РРПС і фінансові компанії мали три місяці для того, щоб їх впровадити. Але вимога казати споживачам всю правду спрацювала не ідеально.
Як USAID досліджував мікрокредитування
USAID досліджував мікрокредитування, використовуючи візити «таємних покупців». Вони приходили у мікрокредитну установу, укладали договір про кредит на місяць на приблизну суму у 3 400 грн і повертали його достроково. Таємні покупці представляли різні вікові групи, мали різний дохід та статус працевлаштування.
Для дослідження вивчали кредитні договори фінкомпаній та їхню рекламу, аналізували вартість кредитів, взаємодію зі споживачами до укладення договору, а також відповідність маркетингового контенту тому, що фактично вказано у договорі.
У дослідження було дві хвилі: у листопаді-грудні 2020 і у січні 2021, відповідно до вступу в дію змін до закону «Про споживче кредитування» і після початку дії змін та перехідного періоду.
Висновок 1: мікрокредитні установи не виконують закон
Оновлення до закону про споживче кредитування почали діяти з січня 2021. Але 86% договорів з другої хвилі дослідження містять незаконні положення у частині:
- зміни процентної ставки, порядку її обчислення та порядку сплати процентів у бік;
- погіршення для споживача за порушення виконання споживачем зобов’язань;
- застосування штрафу та пені за одне й те саме порушення;
- обмеження права на дострокове повернення кредиту;
- обмеження права на відмову від договору.
Законодавство не обмежує процентну ставку мікрокредитних установ, але обмежує наслідки за порушення умов договорів (штрафи та пені). Додаткові витрати за порушення умов договору не можуть бути більшими, ніж подвійний розмір кредиту, який взяли, уточнює Анна Муріна.
Серйозне порушення, зафіксоване дослідниками — застосування декількох видів відповідальності одночасно. USAID встановило, що у 21% договорів є одночасне застосування пені та штрафу, у 16% — комбінація штрафу, пені та підвищеної процентної ставки. Це порушення закону, адже має бути встановлена лише 1 санкція за невчасне виконання умов кредиту. Подвійна чи потрійна відповідальність за порушення умов договору заборонена.
Висновок 2: мікрокредити надто дорогі, а компанії не показують правдиву РРПС
Річна номінальна ставка у кредитних договорах коливається від 0% до 912%, щоденна — від 0% до 2,5% в день. У договорі також вказані тільки проценти, які мав сплатити споживач, лише 8% договорів включали положення про сплату позичальником комісій. Але цього недостатньо, щоб споживач зрозумів справжню вартість кредиту. Для повної картини мікрокредитна установа має показати реальну річну процентну ставку (РРПС).
Фінкомпанії дійсно почали вказувати РППС — друга хвиля дослідження констатувала, що більше ніж 80% компаній почали писати розмір ставки. Але незалежний розрахунок РРПС у мікрокредитних установах не співпадає із вказаним у договорі у 69% візитів. У договорах з «таємними покупцями» РРПС склала 22 679% річних. А середня РППС, яка розрахована аналітиками за методикою НБУ — 28 671% річних. Отже, мікрокредитні організації стягують в реальності більше, ніж прописують у договорах, інколи в рази. Тільки у третині незалежні розрахунки РППС співпадають із вказаними у договорі.
Хоча середній розмір РППС знизився між першою і другою хвилею дослідження. У першій хвилі, середній розмір РРПС, розрахований за методикою НБУ, був більше ніж 54 000% річних. У другій хвилі — понад 28 000% річних, згідно із розрахунками аналітиків USAID.
Висновок 3: лише частина компаній стали краще інформувати споживачів
Після початку дії оновленого закону, частина компаній дійсно спростили пошук обов’язкової інформації для клієнтів — вони розмістили це в одному документі чи на розділі сайті. Краще почали розкривати інформацію по простроченнях та РППС (або взагалі її публікувати).
У рекламі мікрокредитні установи перш за все роблять акцент на акційних ставках, а на сайті ховають РППС внизу сторінки або на іншій сторінці сайту. Якщо ця інформація є — дослідження показало, що під час обох хвиль публікують усю необхідну інформацію лише 45-46% компаній.
Проте під час офлайн візитів до установ, таємним покупцям майже завжди повідомляли номінальну процентну ставку і майже 90% стали повідомляти про РППС офлайн-клієнтів після січня 2021. Для порівняння, у 2020 про РППС повідомляли трохи більш ніж половина установ.
Висновок 4: регулятору потрібно бути жорсткішим
Стилістика тексту в дослідженні USAID дипломатична через особливості роботи організації. Насправді воно закликає регулятора бути жорсткішим до мікрокредитних установ і використовувати свої інструменти впливу на повну потужність.
Нацбанк після реформи «спліту» може вимагати від компаній усунути порушення чи їх причини і накладати штрафи на кредитодавців, згідно із законом «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Максимальний розмір штрафу може сягати 119 000 тис. грн. Але, як пише USAID у дослідженні, публічно немає жодної інформації про заходи впливу НБУ у відповідь на порушення. Виглядає так, що регулятор бездіяльний чи недостатньо жорсткий щодо мікрокредитних установ.
«Компанії не виконують закон і причина у слабкості регулятора. Ми країна із практиками невисокої дисципліни. І якщо регулятор нічого не робить для слідкування, що закон виконують, гравці ринку цим користуються. Якщо немає наслідків за порушення закону, то і наслідки не виглядають такими страшними для мікрофінансових організацій. Чим краще вони дотримують закону, тим важче їм залучати нових позичальників, тим важче їм заробляти гроші, тим менше у них прибуток», — каже експертка з фінансів Анна Муріна.
Список завдань у НБУ на ринку мікрокредитних компаній чималий. Зобов’язати компанії публікувати РППС на титулці сайту та поруч з інформацією про кредит. Переглянути типові договори мікрокредитних установ на законність\незаконність. Контролювати компанії та здійснювати заходи впливу. Розглянути обмеження максимальної реальної річної процентної ставки. А також подумати над впровадженням «відповідального кредитування».
Грубо цю концепцію можна звести до тези: при наданні кредиту кредитодавець дбає про інтереси споживача.
«Ми не знаємо, що це таке в принципі. Регулятор не знає, що це таке. Було б добре, якщо регулятор зрозумів би цю концепцію і її впроваджував. При ефективному кредитуванні кредитодавець надає кредит так, щоб не нашкодити споживачу. Перше його положення — перевірити достатню платоспроможність споживача. Це для того, щоб передбачити, чи буде у людини достатньо грошей в майбутньому для повернення кредиту і чи не буде у споживача фінансових труднощів для виплати кредиту. Якщо кредитодавець перед видачею кредиту не перевіряє позичальника на достатню платоспроможність, або і видає його із розрахунком на неплатоспроможність — це не відповідальне кредитування, а доведення до неплатоспроможності», — пояснює Анна Муріна.
Висновок 5: споживачі все одно мають бути уважними
Для клієнтів мікрофінансових установ рекомендації USAID можна звести до тези більшої усвідомленості про фінансову операцію. Адже інформація, сказана усно чи написана перед підписанням договору та інформація у самому договорі може відрізнятися. Дослідження USAID показало, що після січня 2021 різниця між написаною переддоговірною інформацією та самим договором взагалі було у половині (53%) випадків — це найчастіше розбіжності щодо номінальної ставки, розміру РРПС, а також характеру та розміру штрафних санкцій у випадку прострочення кредиту. Дослідники також рекомендують вчитуватися у всю наявну інформацію на сайті та у договорі, перепитувати все незрозуміле. А також чітко усвідомлювати, яка сума та строк платежів і що буде при прострочці виплат по кредиту.
Перші кредити взагалі створені так, щоб змусити клієнта повірити у дешевизну кредиту. Наприклад, нові клієнти мікрокредитних установ отримують кредити за нижчою ставкою та з акційною пропозицією. Уже потім умови стають менш лояльними, але клієнти можуть банально не звернути на це увагу.
Щоправда, рекомендації USAID для споживачів хоч і правильні, але можуть ніколи й не дійти до них. Адже у халепу потрапляють не ті, хто знаходить якісну аналітику онлайн, а їхні неграмотні знайомі, друзі та родичі. У цій ситуації єдиний можливий вихід — передавати фінансову усвідомленість далі, що вона нарешті прозвучала для цільової аудиторії. Поки регулятор все ще спить і нікого іншого, крім нього, для контролю немає.
Для пергляду та публікації увійдіть / зарееструйтесь