Остерігайся зростаючого державного боргу США: перед чим стоїть американська економіка

Майкл Дж. Боскін вважає, що США необхідно стримати свій стрімкий державний борг. Проте, на його думку, президент США Джо Байден прагне зробити прямо навпаки. Ризики цих дій занадто великі, щоб їх ігнорувати.

Після фінансової кризи 2008 року Президент Барак Обама досягнув найбільшого бюджетного дефіциту з часів Другої світової війни (коригуючи автоматичні ефекти доходу та витрат на діловий цикл). Його наступник Дональд Трамп перевершив його.

Байден планує перевершити їх обох. Валовий федеральний борг США зараз становить 107% від ВВП — рекорд після Другої світової війни. Бюджет адміністрації Байдена на 2022 рік передбачає, що країна матиме найбільший дефіцит в історії мирного часу.

Боскін зазначає, що підтримує політику щодо пом’якшення короткотермінового «економічного болю», спричиненого коронакризою. Також він підтримує сприяння відновленню, якщо довгострокові витрати є обґрунтованими.

Однак, як вважає економіст, план витрат Байдена не відповідають цій умові. Натомість вони створюють величезний дефіцит, який зберігатиметься ще довго після того, як економіка повернеться до повної зайнятості.

Протягом п’яти фінансових років з 2022 з 2026 рік в середньому дефіцит адміністрації Байдена складе 5,9% ВВП. Цей рівень був досягнутий лише один раз між 1947 та 2008 роками — у 1983 році, коли рівень безробіття становив у середньому понад 10%. За прогнозами адміністрації, рівень безробіття становитиме 4,1% у 2022 році та 3,8% з 2023 року тощо.

Байден стверджує, що його пропозиції лише скромно збільшать державний борг. Останній, як і раніше, зростатиме в першу чергу завдяки постійно зростаючим витратам на соціальне та медичне забезпечення. Однак, Боскін вважає, що є вагомі причини вважати інакше.

По-перше, Байден сподівається компенсувати більші витрати збільшенням корпоративних податків та податку на прибуток. Проте, автор ставить під сумнів, що ці підвищення податків пройдуть рівномірно розділений сенат США, як пропонувалося. На додаток, Боскін називає такі податки особливо шкідливими для зростання: якщо буде застосована якась їх версія, адміністрація Байдена, швидше за все, виявить, що прогнози щодо її доходів були надмірно оптимістичними.

Пропозиції Байдена щодо витрат включають також кілька дорогих виплат: поліпшення догляду вдома за людьми похилого віку та людьми з обмеженими можливостями, загальну безоплатну дошкільну освіту і два роки безплатного навчання в громадських коледжах для молоді. Історія, за словами економіста, показує, що такі програми, швидше за все, стануть постійними, а витрати значно перевищать прогнози.

Тим часом навіть коли Китай та Росія нарощують свої військові сили, Байден приділяє менше уваги витратам на оборону. Вони хоч і зростають, але не встигають за рівнем інфляції. За бюджетом Байдена, витрати на оборону можуть впасти до найнижчої частки ВВП за період до Другої світової війни.

Деякі стверджують, що США нема про що турбуватися: що дефіцит нібито не має великого значення, коли економіка позичає у власній валюті. Федеральному резерву США просто потрібно викупити борг у Міністерства фінансів, а враховуючи, що ставки за державними позиками нижче прогнозованих темпів зростання, борг може пролонгуватись нескінченно. Боскін вважає, що в такій ситуації фінансування дефіциту перетворюється в «free lunch».

Однак, автор визнає, що слід скептично ставитися до подібних тверджень. Про це, зокрема, говорять його колега Джон Кокрейн з Інституту Гувера, Грег Менк’ю і Лоуренс Болл з Гарвардського університету та Університету Джона Хопкінса відповідно, а також Ларрі Котлікофф з Бостонського університету разом із його співавторами.

Історично за величезним накопиченням боргу зазвичай супроводжувались серйозні проблеми: повільне зростання, зростання інфляції, фінансова криза або все перераховане разом. Боскін не впевнений в тому, які проблеми виникнуть або яке співвідношення боргу до ВВП для яких країн буде сигналом для проблем.

США мають перевагу у випуску провідної світової резервної валюти. Однак, як зазначається, ризики інфляції зростають — зберігається тенденція до того, витрати, що фінансуються з дефіцитом, будуть лише збільшуватися та прискорюватися.

Зростання боргу також збільшує спокусу підігріти інфляцію, особливо якщо іноземці володіють більшою його часткою. Сильно спрощене уявлення про багатство боржників і бідності кредиторів, ймовірно, посилить цю спокусу. Особливо це може відбутися в політичному кліматі, коли багато політиків та виборців підтримують податкову та іншу політику, спрямовану на заможних.

Ще однією проблемою, на думку автора, є підвищення процентних ставок, витіснення інвестицій та шкоди потенційному зростанню економіки внаслідок збільшення державного боргу. Управління Конгресу з питань бюджету (CBO) очікує, що десятирічні Казначейські облігації виростуть раніше та швидше, ніж бюджет Байдена.

Хоча Боскін вважає малоймовірним, що процентні ставки сильно зміняться в найближчій перспективі. Річ у тому, що фінансові ринки та урядові та приватні синоптики часто не в змозі їх передбачити: наприклад, під час інфляції 1970-х та дезінфляції початку 1980-х. Після 2008 року всі недооцінили, як довго ФРС буде зберігати цільову процентну ставку на нульовому рівні.

Рано чи пізно настане ще одна криза. Якщо уряд США продовжить розширювати свій борг зараз, відсутність фінансових можливостей може підірвати політичні зусилля, коли економіка дійсно потребуватиме підтримки. Такий «потоп боргової економіки», на думку економіста, ускладнює можливість бідних країн з обмеженою борговою спроможністю адекватно реагувати на кризу COVID-19, що погіршує людську трагедію.

Попри все це, аргумент про те, що США можуть безплатно фінансувати свої борги, є поширеним. Він заохочує чиновників нехтувати фінансовою дисципліною. Внаслідок цього підвищується ризик, що адміністрація Байдена не тільки витратить занадто багато коштів, а фактично «викине» гроші, фінансуючи проєкти з низькою, навіть негативною віддачею. Останнє, як зазначає Боскін, вже зробила адміністрація Обами зі своїм «стимулом» 2009 року.

Запропоновані Байденом витрати не вселяють оптимізму для економіста. Наприклад, американський план створення робочих місць на 2 трлн доларів являє собою «рахунок на оплату інфраструктури», однак на традиційну інфраструктуру буде витрачена лише невелика частина передбачених ним витрат. За оцінками CBO, від них норма прибутку буде вдвічі менше, ніж від інвестицій приватного сектора, які будуть витіснені.